FacebookПідписатися на RSS

ЛОЗА ОЛЕНА АНДРІЇВНА (1970 р.н., с. Дубові Гряди)

/Files/images/kvten_2022/IMG-be88de028cbcaa13013574f2e9451a9a-V.jpg

Лелека

Кружляв лелека білий над селом,

Бо він гніздиться тільки там, де люди.

Домівку, що була його гніздом,

Шукав він довго з висоти, повсюди.

Сплюндрована, обпалена земля...

Чорніють хат, покинутих, зіниці...

Осиротілі ріки і поля

Побачила осиротіла птиця.

Серед ції страшної німоти

Нестямний крик розносився далеко!

Де спалені дерева, мов хрести,

Гукав сім'ю покинутий лелека.

Згорьований, самотній, білий птах

Присів на дах із посивілим пір'ям.

Дідусь старенький з патичком в руках

Дивився мовчки на своє подвір'я...

Омріяний, оспіваний в піснях,

Лелечий край, де верби похилились,

Щоночі сниться у бентежних снах

Лелекам, що безхатьками лишились.

Зневірившись в далекій чужині,

Забувши про смертельну небезпеку,

Хоча б померти на своїй землі

Летять додому люди, мов лелеки..

ДУБИНЕЦЬ ЛІДІЯ МИКОЛАЇВНА (1970 р.н., с. Тавежня)

/Files/images/kvten_2022/Дубинець.jpg

Найдорожчій

Спасибі, мамо, що ти є на світі,

За теплий хліб із рук твоїх святих.

Немов пташина на сухому вітті,

З роками голос твій дзвінкий притих.

Притихли дні, в яких усе кипіло,

Життя принишкло, наче одцвіло,

Але твій погляд із-під вій похилих

Розгонить сум, неначе й не було.

Зморились руки, побіліли коси,

В ясних очах вже кольорів нема,

І сумно так, твоя настала осінь,

Я ж вдячна долі: осінь – не зима.

Спасибі, рідна, що ти є на світі,

Моєї долі невмирущий цвіт!

Я знаю, мені є куди спішити,

Як ти мене чекаєш край воріт.

Мов журавлі, летить життя – не вернеш,

А разом з ним – короткі дні твої…

То хто ж здоров’я вимолить для мене,

Коли тебе не стане на землі?

Усе роблю, щоб зиму не впустити

У наш з тобою нерозкішний дім.

Хай буде осінь! Будемо ще жити!

Хай буде світ – і ми з тобою в нім!

ВИНОГРАДОВА СВІТЛАНА ПЕТРІВНА (1961 р.н., с. Сугарівське)

/Files/images/kvten_2022/Виноградова.jpg

Стоїть старенька біля тину

Стоїть старенька біля тину

Спираючись на палицю руками,

Матуся вийшла за поріг.

Здоров’я похитнулося з роками

І смуток у душі заліг.

Вона сльозливими очима

Все на дорогу погляда,

Що може хтось згада про неї

Єдиний син, або донька.

Вона їм душу віддавала,

Коли маленькими були,

Як та голубка сизокрила

Все прикривала їх крильми.

Від злої стужі і недуги,

Від спеки і людського зла.

Коли малими плакали в колисці

То з ними плакала й вона.

В ночі співала колискову

В житті бажала лиш добра …

Чому життя так повернуло?

Чому залишилась одна?

А десь живуть і син і донька,

І внуки мабуть підросли.

І дуже хочеться старенькій,

Аби приїхали вони…

Стоїть старенька біля тину,

Все на дорогу погляда.

Щось дуже в серці защиміло,

І по щоці скотилася сльоза.

Кiлькiсть переглядiв: 18